top of page
  • Фото автораФронезис

Американський підприємець Юрій Вовчук розповідає про свого діда, соратника Бандери Івана Вовчука


Юрій Вовчук


"Якби українці та американці прислухались до Івана Вовчука у 50-60-х роках, то ситуація зараз була б іншою".


У лідера ОУН Степана Бандери деякий час заступником був "східняк" Іван Вовчук. До цього часу в Україні про нього дуже мало знають. При тому, що він був однією з найвпливовіших осіб у середовищі українських націоналістів та серед української діаспори, і навіть мав вплив на американський Конгрес


Вовчук – ідеальний персонаж для розвінчання одразу декількох антиукраїнських міфів, створених і нав’язаних Кремлем.


Радянська, а тепер російська пропаганда десятки років намагається скомпрометувати українських націоналістів та створити їм імідж пособників нацистів, ненависників євреїв, антисемітів. Фігура Вовчука – члена Проводу ОУН, заступника Бандери – ущент розбиває цю пропаганду. Під час німецької окупації Вовчук, який на той час жив у Нікополі, врятував єврейку Сару Бакст та її дітей.


У 1998 році ізраїльський Меморіальний комплекс історії Голокосту "Яд Вашем" посмертно визнав цього українського націоналіста, соратника Бандери та Шухевича, "Праведником народів світу" за порятунок євреїв від смерті. Таким чином член ОУН отримав найвищу нагороду Держави Ізраїль, що надається не євреям.


Крім того, Іван Вовчук – яскравий приклад, який руйнує радянський міф про закоріненість українського націоналізму виключно на теренах Заходу України. Він народився на Полтавщині, вчився у Харкові на агронома, працював директором школи у Нікополі та був опозиційно налаштований до радянської влади. До лав ОУН долучився у 1941 році, завдяки Похідним групам Організації українських націоналістів, які вирушили на східні землі України.


А далі вже сам, завдяки своїй харизмі та авторитету, створив на Нікопольщині ціле "націоналістичне гніздо".


У 1943 році Вовчуку довелось назавжди покинути Нікополь, а пізніше Україну. Окупаційний радянський режим оголосив його у всесоюзний розшук за зраду "Радянської Батьківщини". Якраз на початку еміграції, щоб заплутати агентуру, він трохи змінив своє ім’я та прізвище: був Федір Іванович Вовк, а надалі став Іван Федорович Вовчук.


Спершу емігрував на Захід України, далі до Мюнхена, де жив у таборі для переселенців, а через деякий час, вже майже у 50-річному віці, – до США.


Зараз виглядає дуже символічно, що з України Іван Вовчук виїжджав на звичайному сільському возі, а сьогодні троє його онуків володіють у США компанією, що займається інноваціями в оборонній сфері.


"Українська нація є у війні, я б сказав в історичній війні, з Москвою. А війна потребує зброї", - заявляв Вовчук ще у 1953 році під час виступу в Українському народному університеті у Нью-Йорку. Торік його онуки – Юрій, Борис та Зеновій – увійшли до ТОП-100 найвпливовіших американських підприємців з українським корінням. І, як заповідав їхній дідусь, допомагають Україні в тому числі збройними технологіями.

Про Вовчука варто також знати, що вже у США він почав видавати і редагувати бандерівський щотижневик "Національна трибуна", став головою Організації оборони чотирьох свобід України (ООЧСУ), заснував Український народний університет у Нью-Йорку, різко критикував політику Сполучених Штатів щодо Хрущова та загалом щодо СРСР, влаштовував в американських містах політичні акції та маніфестації.


Він був ідеологом національно-визвольного руху, сильним оратором та публіцистом. Цілий ряд наративів, які звучали від Вовчука понад пів століття тому, можна брати до використання і зараз – причому як українцям, так і американцям. Наприклад, ще у 1961 році на маніфестації у Чикаго він застерігав США: подальша співпраця з Москвою і непідтримування поневолених народів "можуть привести цю країну волі до політичного самогубства".


Або застерігав, як би ми зараз сказали, щодо "хороших росіян": "Політична думка російської еміграції, коли йдеться про великодержавність Росії-імперії, сходиться зі стратегією імперської політики".


Щодо України у 1950 році писав: "України не можна вижебрати, її можна лише вибороти!".


Іван Вовчук (зліва за столом) та Степан Бандера серед однодумців у Мюнхені (1945/1946)

У червні цього року у київському видавництві "Фронезис" вийде перша біографія цього українського націоналіста – "Національний трибун. Життя та ідеї Івана Вовчука". Автор книжки Олег Проценко буквально по крупинках, з різних архівних джерел в Україні та США, збирав відомості про життя Вовчука та вбудував його біографію в детальну історію України ХХ століття.


Напередодні виходу книжкии нам вдалось поспілкуватись із старшим онуком Івана Вовчука – Юрієм Вовчуком, який народився та живе у Піттсбурзі (штат Пенсільванія). Це перше інтерв’ю, яке онук впливового українського націоналіста дає для ЗМІ в Україні.

Ось що Юрій Вовчук розповів про свого дідуся та його вплив.


Замовляв у нього "ковбаску і книжку"


Коли дідусь помер, мені було п’ять років. Я дуже добре його пам’ятаю, бо ми були дуже близькими і багато часу проводили разом. Саме він навчив мене української мови, якою я і досі розмовляю та можу читати. Англійською я навіть не говорив до першого класу. Він часто казав: "Я не побачу незалежної України, але ти точно побачиш".


Дід вчив мене історії України, бо для нього це було дуже важливо. Маю такий веселий спогад: коли дідусь їздив у справах до Нью-Йорка, то я завжди замовляв у нього "ковбаску і книжку". Він неодмінно привозив.


У Піттсбурзі він мав велику хатy і город прямо в місті. За освітою він агроном і дуже цінував працю на землі. Пам’ятаю, у нас була стара іржава гойдалка, яка сильно скрипіла. Він взяв стару картоплю, змішав з олією, зробив з цього місива м’ячик, засунув його до підшипників – і полагодив гойдалку.


Був дуже високого зросту і мав пишне волосся. У мене з дитинства сформувалось відчуття, що це людина великого масштабу. Я слухав його підготовки до промов, бачив публікації у газетах, і декілька разів дід навіть брав мене з собою на конференції, де я чув його виступи. Там я бачив, який великий вплив він має на людей.


Іван Вовчук під час виступу на святкуванні 25-ї річниці ОУН (1954 р.)

У 1973 році на Другому Світовому Конгресі Вільних Українців (СКВУ) у Торонто він виголосив доповідь "До становища в Україні і завдань української спільноти у світі". У ній є такі концепти, які для мене і моїх братів мають велике значення. Там говориться, що основне завдання – підтримувати Україну та українців.


Думаю, ця настанова є важливою для всієї української діаспори у США. Бо з моменту, відколи Україна отримала незалежність, діаспора на багато років "заснула". Відтак, у тому, що зараз відбувається в Україні, до якоїсь міри є і наша вина.


У США все ще звучать дурниці про українських націоналістів


Повномасштабний напад Росії на Україну у 2022 році не став несподіванкою для мене. Війна спонукала нас з братами заснувати благодійний фонд Vovk Foundation для допомоги Україні та українцям. Фонд зосередився на декількох напрямках: освіта, підприємництво, інновації (в тому числі в оборонній сфері), відбудова та донесення правди про Україну.


У межах роботи фонду ми залучаємо кошти на дрони, безпілотники та інші військові технології для швидкої передачі захисникам на фронт.


Для мене у роботі Vovk Foundation дуже важливим є напрямок про донесення правди про Україну. Ми дуже багато уваги приділяємо тому, щоб люди в США розуміли не тільки історію України, але й історію світу. Бо у мене таке враження, що американці забули історію ХХ століття або не хочуть її пам’ятати.


По-друге, існує багато неправильних міфів, які я чую від американців. Наприклад, важливо пояснювати їм, що близько 90% американських коштів, які виділяються на допомогу Україні, залишаються у США. Ці гроші не направляються до Києва, а йдуть до американських підприємств, які виробляють зброю. Люди чомусь того не розуміють.

По-третє, я вважаю, що кожен американець має розуміти, що Українська держава почалась на декілька сотень років раніше, ніж Росія.


Також у США все ще звучать дурниці про українських націоналістів, які нібито є нацистами.


Настанови дідуся вплинули на наше з братами заняття військовими інноваціями


Одна з відомих цитат Івана Вовчука звучить так: "Трагедія нашого суспільства — це перебільшені амбіції при малій амуніції". Гадаю, що подібні настанови дідуся зрештою вплинули на наше з братами рішення про спільний бізнес, який пов'язаний з військовими інноваціями.


Близько 10 років тому наш наймолодший брат Зеновій заснував Інститут цивільно-військових інновацій – Civil-Military Innovation Institute (CMI2). До створення цієї компанії ми вже встигли побудувати власні кар’єри. Зеновій є автором понад 25 технічних робіт і винахідником або співавтором безлічі запатентованих цивільних та військових технологій.


Я був гендиректором "ITW Sexton", виробника спеціальних контейнерів високого тиску. Борис займав посаду керівника відділу поштових операцій у "PNC Bank".

Спершу Борис, а пізніше вже я приєднався до управління CMI2. Нам комфортно у спільному бізнесі. Для нашого батька Андрія, який помер у жовтні 2022 року, було важливо, щоб ми працювали разом.


У компанії зараз приблизно 100 осіб, ми маємо 14 бюро у США і три в Європі.

Троє внуків Івана Вовчука: Юрій, Зеновій, Борис

CMI2 займається оборонними інноваціями. Ми маємо гранти та великі програми, які виконуємо для Міністерства оборони США. Працюємо переважно для армії, але також для Нацгвардії та флоту.


Це доволі специфічна діяльність, яка передбачає усунення прогалин в оборонних технологіях та створення функціональних рішень для підтримки бійців з негайним ефектом. Якщо простими словами, то ми працюємо безпосередньо із військовими: досліджуємо у дії технології, які вони використовують, визначаємо їхні недоліки і модернізуємо, покращуємо їхню якість.


Ми отримали у своє розпорядження величезний полігон площею 3000 акрів (понад 1200 га) у Західній Вірджинії для проведення експериментів та випробовування нових технологій. Там можемо тестувати все: від танків, до артилерії, безпілотників, стрілецької зброї тощо. Колись на цій території була величезна шахта. Проблема того місця полягає в тому, що воно розташоване так, що ця земля була ні до чого не придатною. Її віддали нам, тож маємо право проводити там різні симуляції з військовою технікою.


Структура нашої діяльності передбачає, що ми можемо виробляти і зовсім нові технології для оборони. Наприклад, ми створили цікаву систему радіочастотної технології (Radio frequency technology – англ.), яка працює проти дронів противника. Не можу зараз розкривати деталі, але у наших планах – вже з наступного місяця надсилати наші вироби на фронт для наших українських захисників. Думаю, це матиме величезний позитивний вплив у їхній боротьбі.


Взагалі ми б хотіли допомагати і українським підприємствам у створенні нових військових технологій. Для цього потрібен час, але, гадаю, американські компанії могли б співпрацювати безпосередньо з українськими підприємствами та військовими, щоб швидше творити нові, кращі технології.


"Найбільшою перешкодою є недостатня політична любов до України"


Наш дідусь Іван Вовчук ставив завданням допомогти українській молоді у США встановити історичні зв'язки з Україною. З цією метою у 1953 році він заснував у Нью-Йорку Український народний університет. Кожної суботи там читались лекції з історії, історіософії, культури, політики й економії.


Багато зусиль він докладав до того, щоб українська діаспора у США була об’єднаною. На жаль, у наші дні ця об’єднаність діаспори дуже фрагментарна. Я відчуваю, що ми рухаємось не зовсім у тому напрямку, як би це мало бути.


Є дуже влучна фраза, яку Іван Вовчук якось виголосив перед Українським конгресовим комітетом Америки: "Найбільшою перешкодою є недостатня політична любов до України… Всі ми любимо Україну, але в декого та любов обмежується фізичною любов’ю, в ліпшому випадку етичною, а політичної любові часто бракує".


Свою політичну любов він показував на власному прикладі. У США Іван Вовчук, серед іншого, очолив абсолютно політичну структуру – Організацію оборони чотирьох свобід України (ООЧСУ). ЇЇ практична діяльність зводилася до налагодження контактів з представниками урядових кіл США та інших країн, спрямування листів і меморандумів в міжнародні інстанції, антирадянських маніфестацій, розповсюдження націоналістичних листівок. Я думаю, що зараз багато хто навіть не усвідомлює, який великий вплив мала ця українська організація у Сполучених Штатах.


Іван Вовчук був у числі перших українців, які офіційно надавали свідчення до американського Конгресу про Голодомор в Україні.


Він дуже багато працював та писав. Нещодавно вийшов збірник "Конвульсії імперії", де була зібрана публіцистика дідуся за 50-60-ті роки, хоча це навіть не десята частина його спадщини. Я коли зараз перечитую його статті та промови, то таке враження, що вони були написані вчора. Усі його тези можна накладати на наш час. Іноді думаю: якби українці та американці прислухались до тодішніх порад Івана Вовчука, то ситуація у світі зараз була б іншою.


На жаль, до сьогодні його постать залишалась майже не знаною та забутою в Україні. Перше серйозне дослідження життя Івана Вовчука тільки зараз зробив Олег Проценко. Планується, що його книжка "Національний трибун. Життя та ідеї Івана Вовчука" має вийти за підтримки Vovk Foundation уже в червні.


Я якось сів підрахувати: у книжці вдалось зібрати більше 40 важливих історичних фактів, які до цього часу не були відомі. Наприклад, вперше опубліковано листування Івана Вовчука та Степана Бандери. Є також детальна історія про порятунок єврейської сім’ї.


Ніагарський водоспад, Канада (1955 р.). Зліва направо: Степан Бандера, Михайло Черешньовський, Степан Ленкавський, Іван Вовчук, Степан Галамай.


Ми плануємо, що книга буде перекладена різними мовами. Я постійно говорю про те, наскільки важливою є правда. Впевнений, що завдяки цій книжці світ більше дізнається про діяльність та ідеї українських націоналістів.




2 перегляди

Comments


bottom of page